Глобальна криза спраги: де у світі бракує безпечної води?
Доступ до чистої води це базове право людини, проте для сотень мільйонів людей воно залишається недосяжною розкішшю. Поки в одних країнах воду сприймають як належне, в інших – це щоденна боротьба за виживання.
Статистика вражає: у списку лідерів за кількістю людей без доступу до безпечної води опинилися як країни з величезним населенням, так і держави, де майже половина мешканців живе в умовах дефіциту.
Попри те, що Індія та Китай очолюють список за кількістю людей (понад 141 млн на двох), відсотковий показник тут відносно низький (4,5–5,9%). Це свідчить про те, що держави мають ресурси, але масштаби населення настільки величезні, що інфраструктура просто не встигає за темпами урбанізації. Проблема тут не у відсутності води як такої, а в її забрудненні промисловими відходами.
У ДР Конго майже кожна друга людина (47,6%) не має безпечної води. Це наслідок десятиліть військових конфліктів, корупції та повної відсутності централізованих мереж. У таких країнах відсутність води – не незручність, а пряма загроза спалахів холери та тифу.
Для Бангладешу та Пакистану характерна проблема «брудної води». Наприклад, у Бангладеш величезна кількість підземних вод отруєна природним миш’яком або страждає від засолення через підняття рівня океану. Люди мають воду, але вона не є безпечною.
Відсутність чистої води – колосальні збитки для економіки. За даними ООН, кожен долар, інвестований у чисту воду та санітарію, приносить від 4 до 43 доларів прибутку завдяки зниженню витрат на охорону здоров’я та підвищенню продуктивності праці.
